ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

амІКАЦИНУ СУЛЬФАТ

(Amikacin sulfate)

 

Склад:

діюча речовина: amikacin;

1 мл розчину містить амікацину сульфату у перерахуванні на амікацин 50 мг або 250 мг;

допоміжні речовини: натрію метабісульфіт (Е 223), натрію цитрат, вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна або злегка жовтувата рідина.

 

Фармакотерапевтична група. Протимікробні засоби для системного застосування.

Аміноглікозиди. Амікацин. Код АТХ J01G B06.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Амікацин — напівсинтетичний аміноглікозидний антибіотик широкого спектра дії. Амікацин активно проникає крізь мембрану бактеріальної клітини. Зв’язуючись з 30S субодиницею рибосом, заважає утворенню комплексу транспортної та матричної РНК, блокує синтез білка, а також порушує синтез цитоплазматичної мембрани бактерії.

Активний щодо аеробних грамнегативних мікроорганізмів: Pseudomonas aeruginosa, Escherichia coli, Shigella spp., Salmonella spp., Klebsiella spp., Enterobacter spp., Providencia spp., Proteus spp. (індолпозитивні та індолнегативні штами), Serratia spp., Acinetobacter species, Citrobacter freundii.

Активний щодо деяких грампозитивних мікроорганізмів: Staphylococcus spp., у т.ч. стафілококів, стійких до пеніциліну, метициліну, деяких цефалоспоринів і деяких штамів Streptococcus pyogenes, Streptococcus pneumoniae, Enterococcus. Амікацин за певних умов можна застосовувати як базову терапію при встановленому діагнозі або при підозрі на хворобу, яка спричиняється чутливими штамами стафілококів, у пацієнтів з алергією на інші антибіотики та при змішаних стафілококово-грамнегативних інфекціях. Амікацин неактивний щодо анаеробних збудників.

Фармакокінетика.

Після внутрішньом’язового введення амікацин всмоктується швидко та повністю. Максимальна концентрація досягається через 0,5—1,5 години після внутрішньом’язового введення та через 0,5 години після внутрішньовенного введення. Терапевтична концентрація амікацину зберігається протягом 10—12 годин.

Розподіл. Зв’язування з білками крові становить 4—11 %. Амікацин добре розподіляється у позаклітинній речовині (вмісті абсцесів, плевральному випоті, асцитичній, перикардіальній, синовіальній, лімфатичній та перитонеальній рідині). Амікацин у високих концентраціях знаходиться у сечі, в низьких — у жовчі, грудному молоці, водянистій волозі ока, бронхіальному секреті, мокротинні та спинномозковій рідині. Амікацин добре проникає у всі тканини організму, де накопичується внутрішньоклітинно. Висока концентрація амікацину відзначається в органах з посиленим кровопостачанням: легенях, печінці, міокарді, селезінці і особливо у нирках, де накопичується у корковому шарі; менша концентрація — у м’язах, жировій тканині та кістках.

У дорослих у середніх терапевтичних дозах амікацин практично не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр, при запаленні мозкових оболонок проникнення раптово збільшується. У новонароджених досягаються більш високі концентрації у спинномозковій рідині, ніж у дорослих.

Амікацин проникає крізь плацентарний бар’єр і виявляється в крові плода та амніотичній рідині.

Виведення. Амікацин не метаболізується, виводиться нирками шляхом клубочкової фільтрації (65—94 %) у незміненому стані, утворюючи високі концентрації в сечі. Нирковий кліренс — 79—100 мл/хв. Швидкість екскреції залежить від віку, функції нирок та супутньої патології пацієнта.

У хворих з пропасницею вона збільшується, при зниженні функції нирок та у літніх людей — значно уповільнюється.

Період напіввиведення у дорослих з нормальною функцією нирок становить 2—4 години, у новонароджених — 5—8 годин, у старших дітей — 2,5—4 години. При нирковій недостатності період напіввиведення може досягати 70 годин і більше, при муковісцидозі — 1—2 години. Кінцева тривалість періоду напіввиведення — більше 100 годин (звільнення з внутрішньоклітинних депо).

При гемодіалізі виводиться 50 % за 4—6 годин, при перитонеальному діалізі — 25 % за              48—72 години.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Інфекції, спричинені чутливими до амікацину штамами мікроорганізмів, резистентних до інших аміноглікозидів.

 

Протипоказання.

Ø    Ниркова недостатність;

Ø    неврит слухового нерва;

Ø    підвищена чутливість до амікацину або до будь-якого іншого антибіотика аміноглікозидної групи та їх похідних;

Ø    підвищена чутливість до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату;

Ø    міастенія гравіс;

Ø    порушення функції вестибулярного апарату;

Ø    азотемія (залишковий азот вище 150 мг %);

Ø    попереднє лікування ото- або нефротоксичними препаратами.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Одночасне введення Амікацину сульфату з анестетиками і міорелаксантами може спричинити блокаду нейром’язової передачі та параліч дихальних м’язів.

Ризик розвитку нефротоксичної дії підвищується при одночасному застосуванні з амфотерицином В, цефалотином, поліміксином і фуросемідом. Ризик розвитку ототоксичної дії підвищується при одночасному застосуванні препарату з фуросемідом, етакриновою кислотою або цисплатином.

Амікацину сульфат несумісний у розчині з пеніцилінами, цефалоспоринами, амфотерицином, гідрохлортіазидом, еритроміцином, гепарином, нітрофурантоїном, тіопентоном, варфарином, тетрациклінами, вітамінами групи В, вітаміном С і калію хлоридом.

Індометацин, фенілбутазон та інші НПЗЗ, які порушують нирковий кровотік, можуть сповільнювати швидкість виведення амікацину сульфату. Коли амікацину сульфат застосовують недоношеним немовлятам одночасно з внутрішньовенним введенням індометацину, відбувається підвищення концентрації препарату в плазмі крові і виникає ризик розвитку токсичності.

Комбінації антибіотиків амікацин + цефтазидим та амікацин + цефотаксим виявляють найбільш адитивний та синергічний ефект щодо Pseudomonas aeruginosa.

 

Особливості застосування.

У зв’язку з потенційною ототоксичністю і нефротоксичністю аміноглікозидів хворі мають знаходитися під особливим наглядом лікаря.

 

 

 

Не рекомендується призначати амікацину сульфат хворим з підвищеною чутливістю до інших аміноглікозидів через небезпеку перехресної алергії.

З обережністю слід приймати хворим на міастенію та паркінсонізм, а також людям літнього віку, пацієнтам, які мають порушення нервово-м’язової провідності, у зв’язку з можливістю виникнення курареподібного ефекту.

За наявності інфекцій, що важко піддаються лікуванню, або ускладнених інфекцій через 10 діб варто оцінити проведене лікування препаратом і перед призначенням наступного курсу перевірити функцію нирок, слух, вестибулярний апарат і концентрацію препарату в сироватці крові. Якщо немає очікуваного клінічного ефекту через 3—5 днів, лікування варто припинити і провести визначення чутливості збудника до антибіотиків.

Хворим з порушеною функцією нирок необхідно коригувати режим дозування залежно від кліренсу креатиніну. Ризик розвитку ототоксичної та нефротоксичної дії підвищується при введенні великих доз препарату. Для профілактики ото- та нефротоксичних ускладнень та зменшення кількості їх розвитку при застосуванні препарату рекомендується проводити контроль функції нирок, слуху та вестибулярного апарату не рідше 1 разу на тиждень.

Основним токсичним ефектом препарату при парентеральному введенні є його дія на VIII пару черепно-мозкових нервів, яка проявляється спочатку глухотою у діапазоні звуків високої частоти. У хворих із порушеннями функції нирок ризик розвитку ототоксичних ускладнень значно вищий. До початку лікування необхідно провести корекцію водно-електролітного балансу у пацієнта. У період лікування амікацину сульфатом необхідно вживати достатню кількість рідини, часто визначати концентрацію креатиніну в плазмі крові та за необхідності коригувати схему дозування.

Пацієнтам літнього віку треба зменшувати дозу амікацину сульфату у зв’язку зі зниженням функціональної активності нирок і можливим зниженням маси тіла. Слід регулярно оцінювати функціональну активність нирок. Потрібно проводити аналіз сечі до або під час лікування. Необхідне періодичне обстеження та запис аудіограми, визначення вестибулярної функції. Якщо спостерігається ниркова, вестибулярна або слухова недостатність, слід зменшити дози або припинити прийом амікацину сульфату.

Пацієнтам з порушенням функції нирок добову дозу потрібно знизити та/або інтервал між дозами збільшити відповідно до концентрації креатиніну в сироватці для запобігання накопиченню препарату у крові та зведення до мінімуму ризику ототоксичності. Якщо з’являються ознаки ураження нирок (наприклад альбумінурія, мікрогематурія, лейкоцитурія), гідратацію потрібно збільшити та знизити дозування. Ці прояви зазвичай зникають після завершення лікування. Якщо з’являються ознаки ототоксичності (наприклад запаморочення, дзвін, шум у вухах або зниження слуху) або нефротоксичності (наприклад зниження кліренсу креатиніну, олігурія), застосування амікацину сульфату необхідно припинити або зменшити дозу. Однак, якщо виникають прояви азотемії або наростає олігурія, лікування слід зупинити.

Ототоксичність, спричинена аміноглікозидними антибіотиками, може розвинутися і після закінчення застосування препарату і зазвичай носить необоротний характер. Ризик розвитку ототоксичності підвищений у хворих із порушеною функцією нирок, а також при застосуванні високих доз або при тривалому лікуванні препаратом.

У пацієнтів зі зневодненням організму можливість ризику токсичності збільшується через підвищення концентрації препарату в сироватці крові.

Одночасне застосування амікацину сульфату та діуретиків швидкої дії, наприклад похідних етакринової кислоти, фуросеміду, маніту (особливо, якщо діуретик вводять внутрішньовенно), може призвести до розвитку необоротної глухоти.

Не можна призначати одночасно два аміноглікозиди або замінювати один препарат іншим, якщо перший аміноглікозид застосовувався протягом 7—10 днів. Повторний курс можна проводити не раніше ніж через 6 тижнів.

Препарат містить метабісульфіт натрію, що може спричинити реакції алергічного типу, у тому числі симптоми анафілаксії і різного ступеня тяжкості астматичні напади, особливо у хворих на бронхіальну астму.

При одночасному застосуванні з цефалоспоринами бажано вводити їх у різні місця (при внутрішньом’язовому введенні) з інтервалом не менше 1 години.

Застосування амікацину сульфату може змінити такі лабораторні показники: сироваткова аланінамінотрансфераза, аспартатамінотрансфераза, білірубін, лактатдегідрогеназа, алкалінфосфат, сечовий азот, креатинін, іони кальцію, магнію, калію, натрію.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат протипоказаний у період вагітності та годування груддю.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Досвід застосування препарату свідчить про те, що він не впливає на здатність керувати автомобілем або працювати з механізмами, але слід враховувати ймовірність таких побічних ефектів з боку центральної нервової системи, як сонливість, порушення нейром’язової передачі.

 

Спосіб застосування та дози.

Препарат призначають внутрішньом’язово або внутрішньовенно (струминно або краплинно). Дозу та спосіб введення препарату визначають індивідуально для кожного хворого залежно від тяжкості захворювання, чутливості збудника, функції нирок і маси тіла хворого. Дорослим та дітям віком від 12 років призначають 10—15 мг/кг на добу. Добову дозу розподіляють на 2 введення. Максимальна добова доза для дорослих становить 1,5 г. Тривалість лікування при внутрішньовенному введенні — 3—7 днів, при внутрішньом’язовому введенні — 7—10 днів.

При неускладнених інфекціях органів сечостатевої системи (окрім інфекцій, спричинених синьогнійною паличкою) препарат вводять внутрішньом’язово по 250 мг 2 рази на добу протягом 5—7 днів.

При інфекціях, викликаних синьогнійною паличкою, і при інфекціях, що загрожують життю, препарат призначають у дозі 15 мг/кг на добу, розділивши на 3 введення.

Для новонароджених і недоношених дітей початкова навантажувальна доза становить 10 мг/кг на добу з подальшим введенням добової дози 15 мг/кг, розділеної на 2 введення, протягом 7—10 днів.

Хворим із порушенням функції нирок добову дозу слід зменшити або збільшити інтервал між введеннями, щоб уникнути кумуляції антибіотика. Необхідно коригувати схему дозування залежно від кліренсу креатиніну.

 

Кліренс креатиніну, мг/мл

Кількість введень

Доза, мг/кг

80

1 раз на 24 години

15

60—80

–//–

12

40—60

–//–

7,5

30—40

–//–

4

20—30

1 раз на 48 годин

7,5

10—20

–//–

4

Менше 10

–//–

3

 

Для приготування інфузійного розчину використовують ізотонічний розчин хлориду натрію, 5 % розчин глюкози, розчин Рінгера. Концентрація розчину амікацину при внутрішньовенному введенні не повинна перевищувати 5 мг/мл. Тривалість інфузії — 30—90 хвилин. Внутрішньовенну ін’єкцію слід проводити повільно, протягом 7 хвилин.

 

Діти. Препарат застосовують в педіатричній практиці.

Амікацину сульфат застосовують з обережністю для лікування недоношених і доношених немовлят, оскільки через недорозвинутість видільної системи виведення аміноглікозидів може подовжуватися, викликаючи явища токсичності.

 

 

Передозування.

Можлива поява ото- та нефротоксичної дії препарату та ознак нейром’язової блокади: шум у вухах, слухові розлади, шкірні висипання, головний біль, запаморочення, пропасниця, парестезії, зниження функції нирок (до ниркової недостатності), пригнічення або параліч дихання.

У разі необхідності препарат виводять з організму шляхом парентерального діалізу чи гемодіалізу. Знижують рівень препарату безперервною артеріовенозною гемофільтрацією. Також застосовують обмінну гемотрансфузію для виведення препарату з організму у новонароджених.

При перших ознаках блокади нейром’язової провідності необхідно припинити введення амікацину сульфату та негайно ввести внутрішньовенно розчин кальцію хлориду або підшкірно розчин прозерину та атропіну. За необхідності хворого переводять на кероване дихання.

 

Побічні реакції.

З боку травного тракту: нудота, блювання, діарея.

З боку органів слуху: частково оборотна або необоротна глухота, шум у вухах.

З боку центральної нервової системи: головний біль, сонливість, можливе зниження слуху, вестибулярні розлади, запаморочення, парестезії, тремор, судоми, енцефалопатія; у поодиноких випадках – порушення нейром’язової провідності, можливе виникнення нейром’язової блокади (м’язовий параліч, пригнічення дихання).

З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, гранулоцитопенія, гематурія, тромбоцитопенія, еозинофілія.

З боку сечовидільної системи: нефротоксичність — порушення функції нирок (олігурія, альбумінурія, циліндрурія, гіперазотемія, протеїнурія, мікрогематурія, гематурія, підвищення рівня креатиніну); рідко — гострий некроз, інтерстиціальний нефрит, гостра ниркова недостатність.

З боку серцево-судинної системи: васкуліт, артеріальна гіпотензія.

З боку ендокринної системи та метаболізму: гіпомагніємія.

З боку опорно-рухового апарату: артралгія.

Алергічні реакції: шкірні висипання, свербіж, пропасниця; у поодиноких випадках – набряк Квінке.

Інші: біль у місці введення, гіперемія, набряк, гіпертермія, гіпербілірубінемія, підвищення рівня трансаміназ крові.

 

Термін придатності.

2 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка. Розчин для ін’єкцій 50 мг/мл — по 2 мл в ампулах.

Розчин для ін’єкцій 250 мг/мл — по 2 мл або 4 мл в ампулах.

По 1 ампулі в пачці.

 

Категорія відпуску.

За рецептом.

 

Виробник.

Приватне акціонерне товариство «Лекхім-Харків».

 

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 61115, Харківська обл., місто Харків, вулиця Северина Потоцького, будинок 36.

 

ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

 

АМИКАЦИНА СУЛЬФАТ

(Amikacin sulfate)

 

 

Состав:

действующее вещество: amikacin;

1 мл раствора содержит амикацина сульфата в пересчете на амикацин 50 мг или 250 мг;

вспомогательные вещества: натрия метабисульфит (Е 223), натрия цитрат, вода для инъекций.

 

Лекарственная форма. Раствор для инъекций.

Основные физико-химические свойства: прозрачная, бесцветная или слегка желтоватая жидкость.

 

Фармакотерапевтическая группа. Антимикробные средства для системного применения.

Аминогликозиды. Амикацин. Код АТХ J01G B06.

 

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Амикацин — полусинтетический аминогликозидный антибиотик широкого спектра действия. Амикацин активно проникает через мембрану бактериальной клетки. Связываясь с 30S субъединицей рибосом, мешает образованию комплекса транспортной и матричной РНК, блокирует синтез белка, а также нарушает синтез цитоплазматической мембраны бактерии.

Активен относительно аэробных грамотрицательных микроорганизмов: Pseudomonas aeruginosa, Escherichia coli, Shigella spp., Salmonella spp., Klebsiella spp., Enterobacter spp., Providencia spp., Proteus spp. (индолположительные и индолотрицательные штаммы), Serratia spp., Acinetobacter species, Citrobacter freundii.

Активен относительно некоторых грамположительных микроорганизмов: Staphylococcus spp., в т.ч. стафилококков, устойчивых к пенициллину, метициллину, некоторых цефалоспоринов и некоторых штаммов Streptococcus pyogenes, Streptococcus pneumoniae, Enterococcus. Амикацин при определенных условиях можно применять как базовую терапию при установленном диагнозе или при подозрении на заболевание, вызванное чувствительными штаммами стафилококков, у пациентов с аллергией на другие антибиотики и при смешанных стафилококково-грамотрицательных инфекциях. Амикацин неактивен относительно анаэробных возбудителей.

Фармакокинетика.

После внутримышечного введения амикацин всасывается быстро и полностью. Максимальная концентрация достигается через 0,5—1,5 часа после внутримышечного введения и через 0,5 часа после внутривенного введения. Терапевтическая концентрация амикацина сохраняется в течение 10-12 часов.

Распределение. Связывание с белками крови составляет 4—11 %. Амикацин хорошо распределяется во внеклеточном веществе (содержании абсцессов, плевральном выпоте, асцитической, перикардиальной, синовиальной, лимфатической и перитонеальной жидкости). Амикацин в высоких концентрациях находится в моче, в низких — в желчи, грудном молоке, водянистой влаге глаза, бронхиальном секрете, мокроте и спинномозговой жидкости. Амикацин хорошо проникает во все ткани организма, где накапливается внутриклеточно. Высокая концентрация амикацина определяется в органах с усиленным кровоснабжением: легких, печени, миокарде, селезенке и особенно в почках, где накапливается в корковом слое; более низкая концентрация — в мышцах, жировой ткани и костях.

У взрослых в средних терапевтических дозах амикацин практически не проникает через гематоэнцефалический барьер, при воспалении мозговых оболочек проникновение внезапно увеличивается. У новорожденных достигаются более высокие концентрации в спинномозговой жидкости, чем у взрослых.

Амикацин проникает через плацентарный барьер и определяется в крови плода и амниотической жидкости.

Выведение. Амикацин не метаболизируется, выводится почками путем клубочковой фильтрации (65—94 %) в неизмененном виде, образуя высокие концентрации в моче. Почечный клиренс — 79—100 мл/мин. Скорость экскреции зависит от возраста, функции почек и сопутствующей патологии пациента. У больных с лихорадкой она увеличивается, при снижении функции почек и у пожилых людей — значительно замедляется.

Период полувыведения у взрослых с нормальной функцией почек составляет 2—4 часа, у новорожденных — 5—8 часов, у старших детей — 2,5—4 часа. При почечной недостаточности период полувыведения может достигать 70 часов и больше, при муковисцидозе — 1—2 часа. Конечная продолжительность периода полувыведения — более 100 часов (освобождение из внутриклеточных депо).

При гемодиализе выводится 50 % за 4—6 часов, при перитонеальном диализе — 25 % за           48—72 часа.

 

Клинические характеристики.

Показания.

Инфекции, вызванные чувствительными к амикацину штаммами микроорганизмов, резистентных к другим аминогликозидам.

Противопоказания.

Ø    Почечная недостаточность;

Ø    неврит слухового нерва;

Ø    повышенная чувствительность к амикацину или к какому-либо другому антибиотику аминогликозидной группы и их производных;

Ø    повышенная чувствительность к какому-либо из вспомогательных веществ, входящих в состав препарата;

Ø    миастения гравис;

Ø    нарушения функции вестибулярного аппарата;

Ø    азотемия (остаточный азот выше 150 мг %);

Ø    предварительное лечение ото- или нефротоксическими препаратами.

 

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.

Одновременное введение Амикацина сульфата с анестетиками и миорелаксантами может вызвать блокаду нейромышечной передачи и паралич дыхательных мышц.

Риск развития нефротоксического действия повышается при одновременном применении с амфотерицином В, цефалотином, полимиксином и фуросемидом. Риск развития ототоксического действия повышается при одновременном применении препарата с фуросемидом, этакриновой кислотой или цисплатином.

Амикацина сульфат несовместим в растворе с пенициллинами, цефалоспоринами, амфотерицином, гидрохлортиазидом, эритромицином, гепарином, нитрофурантоином, тиопентоном, варфарином, тетрациклинами, витаминами группы В, витамином С и калия хлоридом.

Индометацин, фенилбутазон и другие НПВС, нарушающие почечный кровоток, могут замедлять скорость выведения амикацина сульфата. Когда амикацина сульфат применяют недоношенным младенцам одновременно с внутривенным введением индометацина, происходит повышение концентрации препарата в плазме крови и возникает риск развития токсичности.

Комбинации антибиотиков амикацин + цефтазидим и амикацин + цефотаксим обнаруживают наиболее аддитивный и синергический эффект относительно Pseudomonas aeruginosa.

 

Особенности применения.

В связи с потенциальной ототоксичностью и нефротоксичностью аминогликозидов больные должны находиться под особым наблюдением врача.

Не рекомендуется назначать амикацина сульфат больным с повышенной чувствительностью к другим аминогликозидам из-за опасности перекрестной аллергии.

С осторожностью следует принимать больным миастенией и паркинсонизмом, а также лицам пожилого возраста, пациентам, которые имеют нарушения нейромышечной проводимости, в связи с возможностью возникновения курареподобного эффекта.

При наличии инфекций, тяжело поддающихся лечению, или осложненных инфекций через 10 суток следует оценить проведенное лечение препаратом и перед назначением следующего курса проверить функцию почек, слух, вестибулярный аппарат и концентрацию препарата в сыворотке крови. Если нет ожидаемого клинического эффекта через 3—5 дней, лечение следует прекратить и провести определение чувствительности возбудителя к антибиотикам.

Больным с нарушенной функцией почек необходимо корректировать режим дозирования в зависимости от клиренса креатинина. Риск развития ототоксического и нефротоксического действия повышается при введении больших доз препарата. Для профилактики ото- и нефротоксических осложнений и уменьшения количества их развития при применении препарата рекомендуется проводить контроль функции почек, слуха и вестибулярного аппарата не реже 1 раза в неделю.

Основным токсическим эффектом препарата при парентеральном введении является его действие на VIII пару черепно-мозговых нервов, которое проявляется вначале глухотой в диапазоне звуков высокой частоты. У больных с нарушениями функции почек риск развития ототоксических осложнений значительно выше. До начала лечения необходимо провести коррекцию водно-электролитного баланса у пациента. В период лечения амикацина сульфатом необходимо употреблять достаточное количество жидкости, часто определять концентрацию креатинина в плазме крови и при необходимости корректировать схему дозирования.

Пациентам пожилого возраста надо уменьшать дозу амикацина сульфата в связи с понижением функциональной активности почек и возможным понижением массы тела. Следует регулярно оценивать функциональную активность почек. Нужно проводить анализ мочи до или во время лечения. Необходимо периодическое обследование и запись аудиограммы, определение вестибулярной функции. Если наблюдается почечная, вестибулярная или слуховая недостаточность, следует уменьшить дозы или прекратить применение амикацина сульфата.

Пациентам с нарушениями функции почек суточную дозу необходимо снизить и/или интервал между дозами увеличить соответственно концентрации креатинина в сыворотке для предотвращения накопления препарата в крови и сведения к минимуму риска ототоксичности. Если появляются признаки поражения почек (например альбуминурия, микрогематурия, лейкоцитурия), гидратацию следует увеличить и снизить дозирование. Эти проявления обычно исчезают после окончания лечения. Если появляются признаки ототоксичности (например головокружение, звон, шум в ушах или снижение слуха) или нефротоксичности (например понижение клиренса креатинина, олигурия), применение амикацина сульфата необходимо прекратить или уменьшить дозу. Однако, если возникают проявления азотемии или возрастает олигурия, лечение следует остановить.

Ототоксичность, вызванная аминогликозидными антибиотиками, может развиться и после окончания применения препарата и обычно носит необратимый характер. Риск развития ототоксичности повышен у больных с нарушенной функцией почек, а также при применении высоких доз или при длительном лечении препаратом.

У пациентов с обезвоживанием организма возможность риска токсичности увеличивается из-за повышения концентрации препарата в сыворотке крови.

Одновременное применение амикацина сульфата и диуретиков быстрого действия, например производных этакриновой кислоты, фуросемида, манита (особенно, если диуретик вводят внутривенно), может привести к развитию необоротной глухоты.

Нельзя назначать одновременно два аминогликозида или заменять один препарат другим, если первый аминогликозид применялся в течение 7—10 дней. Повторный курс можно проводить не ранее чем через 6 недель.

Препарат содержит метабисульфит натрия, что может вызвать реакции аллергического типа, в том числе симптомы анафилаксии и различной степени тяжести астматические приступы, особенно у больных бронхиальной астмой.

При одновременном применении с цефалоспоринами желательно вводить их в разные места (при внутримышечном введении) с интервалом не менее 1 часа.

Применение амикацина сульфата может изменять такие лабораторные показатели: сывороточная аланинаминотрансфераза, аспартатаминотрансфераза, билирубин, лактатдегидрогеназа, алкалинфосфат, мочевой азот, креатинин, ионы кальция, магния, калия, натрия.

 

Применение в период беременности или кормления грудью.

Препарат противопоказан в период беременности и кормления грудью.

 

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или  другими механизмами.

Опыт применения препарата свидетельствует о том, что он не влияет на способность управлять автомобилем или работать с механизмами, но следует учитывать вероятность таких побочных эффектов со стороны центральной нервной системы, как сонливость, нарушения нейромышечной передачи.

 

Способ применения и дозы.

Препарат назначают внутримышечно или внутривенно (струйно или капельно). Дозу и способ введения препарата определяют индивидуально для каждого больного в зависимости от тяжести заболевания, чувствительности возбудителя, функции почек и массы тела больного. Взрослым и детям в возрасте от 12 лет назначают 10—15 мг/кг в сутки. Суточную дозу распределяют на 2 введения. Максимальная суточная доза для взрослых составляет 1,5 г. Продолжительность лечения при внутривенном введении — 3—7 дней, при внутримышечном введении — 7—10 дней.

При неосложненных инфекциях органов мочеполовой системы (кроме инфекций, вызванных синегнойной палочкой) препарат вводят внутримышечно по 250 мг 2 раза в сутки в течение 5-7 дней.

При инфекциях, вызванных синегнойной палочкой, и при инфекциях, угрожающих жизни, препарат назначают в дозе 15 мг/кг в сутки, разделяя на 3 введения.

Для новорожденных и недоношенных детей начальная нагрузочная доза составляет 10 мг/кг в сутки с последующим введением суточной дозы 15 мг/кг, разделенной на 2 введения, в течение 7-10 дней.

Больным с нарушением функции почек суточную дозу следует уменьшить или увеличить интервал между введениями, чтобы избежать кумуляции антибиотика. Необходимо корректировать схему дозирования в зависимости от клиренса креатинина.

 

Клиренс креатинина, мг/мл

Количество введений

Доза, мг/кг

80

1 раз в 24 часа

15

60—80

–//–

12

40—60

–//–

7,5

30—40

–//–

4

20—30

1 раз в 48 часов

7,5

10—20

–//–

4

Менее 10

–//–

3

Для приготовления инфузионного раствора используют изотонический раствор хлорида натрия, 5 % раствор глюкозы, раствор Рингера. Концентрация раствора амикацина при внутривенном введении не должна превышать 5 мг/мл. Продолжительность инфузии — 30—90 минут. Внутривенную инъекцию следует проводить медленно, в течение 7 минут.

Дети. Препарат применяют в педиатрической практике.

Амикацина сульфат применяют с осторожностью для лечения недоношенных и доношенных младенцев, поскольку через недоразвитость выделительной системы выведение аминогликозидов может продлеваться, вызывая явления токсичности.

 

Передозировка.

Возможно появление ото- и нефротоксического действия препарата и признаков нейромышечной блокады: шум в ушах, слуховые расстройства, кожные высыпания, головная боль, головокружение, лихорадка, парестезии, снижение функции почек (до почечной недостаточности), угнетение или паралич дыхания.

В случае необходимости препарат выводят из организма путем парентерального диализа или гемодиализа. Снижают уровень препарата непрерывной артериовенозной гемофильтрацией. Также применяют обменную гемотрансфузию для выведения препарата из организма у новорожденных.

При первых признаках блокады нейромышечной проводимости необходимо прекратить введение амикацина сульфата и немедленно ввести внутривенно раствор кальция хлорида или подкожно раствор прозерина и атропина. При необходимости больного переводят на управляемое дыхание.

 

Побочные реакции.

Со стороны пищеварительного тракта: тошнота, рвота, диарея.

Со стороны органов слуха: частично оборотная или необоротная глухота, шум в ушах.

Со стороны центральной нервной системы: головная боль, сонливость, возможно снижение слуха, вестибулярные расстройства, головокружение, парестезии, тремор, судороги, энцефалопатия; в единичных случаях — нарушения нейромышечной проводимости, возможно возникновение нейромышечной блокады (мышечный паралич, угнетение дыхания).

Со стороны системы кроветворения: анемия, лейкопения, гранулоцитопения, гематурия, тромбоцитопения, эозинофилия.

Со стороны мочевыделительной системы: нефротоксичность — нарушения функции почек (олигурия, альбуминурия, цилиндрурия, гиперазотемия, протеинурия, микрогематурия, гематурия, повышение уровня креатинина); редко — острый некроз, интерстициальный нефрит, острая почечная недостаточность.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: васкулит, артериальная гипотензия.

Со стороны эндокринной системы и метаболизма: гипомагниемия.

Со стороны опорно-двигательного аппарата: артралгия.

Аллергические реакции: кожные высыпания, зуд, лихорадка; в единичных случаях – отек Квинке.

Другие: боль в месте введения, гиперемия, отек, гипертермия, гипербилирубинемия, повышение уровня трансаминаз крови.

 

Срок годности.

2 года.

 

Условия хранения.

Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С.

Хранить в недоступном для детей месте.

 

Упаковка. Раствор для инъекций 50 мг/мл — по 2 мл в ампулах.

Раствор для инъекций 250 мг/мл — по 2 мл или 4 мл в ампулах.

По 1 ампуле в пачке.

 

Категория отпуска.

По рецепту.

 

Производитель.

Частное акционерное общество «Лекхим-Харьков».

 

Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности.

Украина, 61115, Харьковская обл., город Харьков, улица Северина Потоцкого, дом 36.